Одеський слід львівської трамвайної аварії
Електричні трамваї курсують вулицями Львова уже майже 130 років. За цей час трамвай став одним із символів міста. Однак є в історії львівського трамвая і трагічні сторінки, пов’язані зі значними аваріями. Загалом складний рельєф міста Львова в поєднанні із вузькими вулицями не сприяє розвитку трамвайного транспорту – він вимагає від водіїв надзвичайної пильності і високої професійної майстерності. Розроблено інструкції, за якими трамваї мають рухатися зі схилів із мінімальними швидкостями, на таких ділянках передбачено технічні зупинки для перевірки гальм…
Зупинка життя для десятків людей
Зимового дня 10 січня 1972 року 24-річна водійка трамвая Надія Іванівна Макара працювала на трамвайному маршруті № 6. Вона керувала двовагонним поїздом із моторного вагона «Gotha Т2-62» та причіпного «Gotha B2-62» німецького виробництва із №№ 472 та 572. У вагонах працювали кондуктори Є. С. Михальська та М. Г. Новікова. Під час руху зі схилу по вулиці Першого Травня (Городоцькій) близько 15:30 у трамвайних вагонів почалися несправності з гальмами, тож трамвайний поїзд покотився вниз, набираючи швидкість.
Трамвайна зупинка-острівець на розі вулиць Першого Травня (Городоцької) та Шевченка, у яку 10 січня 1972 року влетів трамвайний поїзд. Світлина 1960-х років. Після трамвайної аварії такі зупинки-острівці тут ліквідували.
На перехресті із вулицею Шевченка трамвайний поїзд «врізав» стрілку, вилетів із колії та протаранив зупинку-острівець, де пасажири очікували трамвая. Швидкість вагонів була настільки великою, що вони пересікли проїзну частину та хідник і влетіли в цегляну огорожу школи № 43 на розі вулиць Городоцької та Леонтовича. Наслідки трамвайної аварії були просто жахливі – за офіційними даними, на місці аварії загинуло 11 людей. Деякі джерела кажуть, що загиблих було більше як два десятки.
Цегляна огорожа СШ № 43, в яку 10 січня 1972 року в'їхали трамвайні вагони, що зійшли із колії. Світлина 2010 року
Радянські чиновники зробили все, щоб засекретити трамвайну катастрофу у Львові та її масштаби, – навіть сьогодні, через 50 років після аварії, у вільному доступі немає жодної світлини з місця аварії. Проте ні компартії, ні КДБ не вдалося уникнути витоку інформації. Отож, радіо «Голос Америки» ввечері 10 січня 1972 року повідомило про трамвайну аварію із багатьма жертвами. Наступного дня на третій сторінці місцевої газети «Вільна Україна» було опубліковане повідомлення такого змісту: «Виконком Львівської міської ради депутатів трудящих висловлює глибоке співчуття рідним і близьким потерпілих при аварії трамвая в м. Львові 10 січня 1972 року.
Що говорять очевидці?
«Для розслідування причин аварії, вжиття заходів із посилення безпеки руху міського транспорту та надання допомоги сім'ям потерпілих створена спеціальна комісія». Оце й усе, що місцева радянська влада Львова вважала за потрібне повідомити громаді…
Ось як на одному із форумів описує трамвайну аварію на розі вулиць Городоцької та Шевченка очевидець, який ховається під ніком «Locke»:
«Я теж був очевидцем цієї страшної аварії. В цей момент я перебував метрів за 100, а може, ближче від зупинки, яку зніс трамвай… Все відбувалося на моїх очах. Для дитини це був страшний шок чути той страшний скрегіт, людські крики і бачити понівечені розчленовані тіла, деякі з яких іще билися в конвульсіях… А на зупинці лежав чоловік середнього віку з обома відрізаними ногами і кричав від болю нелюдським криком. Ця жахлива картина з дитинства ще досі перед очима…
Коли трамвай зійшов із рейок і вдарився до бордюра острівця із зупинкою, вагони розчепилися і їхали паралельно. Пасажири, які рятуючись вистрибували із першого вагона, потрапляли під другий…
Перший вагон трамвая повністю заїхав на шкільне подвір'я аж до його протилежного кінця, а другий – на половину пролому стіни. Коли швиденько все прибрали, то приїхала пожежна машина і брандсбойтом змивали кров з тротуарів і дороги. А до вечора величезний пролом в мурі замурували і підібрали фарбу так, що наступного дня неможливо було віднайти місце пошкодження.
Тільки залишилися сліди від трамвайних коліс на бруківці і на тротуарі біля аптеки, які було видно іще декілька років аж до ремонту вулиці».
Тривалий час причиною трамвайної аварії на вулиці Городоцькій вважали те, що водійка трамвая нібито заснула під час руху і, відтак, вагони втратили керованість. Лише нещодавно речник ЛКП «Львівелектротранс» Іван Бондар оприлюднив таємні матеріали щодо розслідування трагічного інциденту 10 січня 1972 року, які опублікував сайт «Фотографії Старого Львова».
Проте і вони не дають однозначної відповіді про справжні причини аварії.
Повідомлення КДБ УРСР про трамвайну аварію 10 січня 1972 року. Джерело – сайт «Фотографії Старого Львова»
Про трамвайну катастрофу у Львові (саме таке визначення інциденту дало КДБ Української РСР) вже 11 січня 1972 року доповіли Петрові Юхимовичу Шелесту – першому секретареві ЦК Компартії УРСР, фактичному очільнику радянської України. У інформаційному повідомленні за 10 січня 1972 року, яке КДБ Української РСР адресувало в ЦК КПУ, йшлося про те, що в результаті аварії загинуло на місці 11 осіб, іще 25 осіб було травмовано. Троє постраждалих перебували в безнадійному стані, а іще 6 осіб – у вкрай важкому.
Водійка трамвая Надія Іванівна Макара залишилася неушкодженою, її затримали. Для розслідування трамвайної катастрофи було створено спеціальну комісію на чолі із головою облвиконкому Телішевським Т. Д. У повідомленні також йшлося: «Управлінням КДБ спільно із іншими адміністративними органами вжито заходів для запобігання можливих небажаних проявів серед населення»…
Що стало причиною трагедії?
Як свідчать документи, розслідування трамвайної катастрофи не було тривалим. Уже 19 січня 1972 року Львівський обком КП України отримав документ під назвою «Доповідна записка про проведені заходи з виявлення причин аварії трамвайного поїзда в м. Львові». У цьому документі йдеться, що в трамвайній аварії загинуло 13 осіб: 11 – на місці аварії, іще 2 – в лікарні. Чисельність постраждалих – 23 особи, в тому числі у важкому стані – 6 осіб, травми середньої важкості отримало 5 осіб, іще 12 осіб – легкі ушкодження. Четверо загиблих були львів’янами, восьмеро – мешканцями Львівської області, іще один – мешканцем с. Городище Бахмацького району Чернігівської області.
Технічна комісія, створена рішенням облвиконкому, дала свої висновки щодо аварії вже 14 січня 1972 року. Ця комісія, фактично, поклала всю провину за аварію на екіпаж трамвайного поїзда № 472/572 – водійку Макару Н.І. та кондукторів Михальську Є.С. та Новікову М.Г.
«Згідно з висновком технічної комісії від 14 січня 1972 року, причиною аварії є те, що водій трамвайного поїзда № 472/572 Макара Надія Іванівна, проїхавши перехрестя вулиць Одеська – Першого Травня, на затяжному схилі протяжністю 1076 метрів розвила велику швидкість поїзда внаслідок неправильного управління гальмами. Зафіксоване положення штурвала головного контролера виключало роботу основного електродинамічного гальма, а включення двигунів на задній хід призвело до відключення автомата силової електромережі вагона.
Повні бункери піску свідчать про те, що водій не застосувала піску для гальмування, що зобов’язана була зробити відповідно до інструкції.
Кондуктори обох вагонів – Михальська Є.С. та причіпного Новікова М.Г. своєчасно не вжили необхідних заходів для гальмування вагонів, не перебували на місцях біля механічних гальм, як це вимагає службова інструкція», – йшлося в доповідній записці.
Відомо, що водійку Надію Макару засудили на чотири роки ув’язнення. Такий доволі м’який вирок вона отримала через те, що була матір’ю-одиначкою. Керівники Львівського трамвайно-тролейбусного управління та трамвайного депо № 2 відбулися доганами.
Що насправді спричинило криваву трагедію на Городоцькій
Автори цього матеріалу в 2014-2016 роках займалися відновленням історичного вагона «Gotha» T59E № 002, який за своєю конструкцією дуже близький до конструкції трамвайного вагона «Gotha» Т2-62. У трамвайному депо Львова досі є і службовий трамвайний вагон «Gotha» Т2-62, конструкція якого теж нам знайома. Відповідно, в нас виникли сумніви щодо висновків, які були зроблені в результаті розслідування трамвайної аварії 1972 року.
Кабіна трамвайного вагона «Gotha T2-62». По центру – кермо, тобто штурвал головного контролера вагона, обертаючи яке водій змінював швидкісні режими та режими гальмування. Зліва – рукоять реверсора, тобто пристрою для зміни напрямків руху вагона.
Почнемо із того, що хоча в трамвайних вагонах «Gotha» Т2-62 було передбачено кілька видів гальм, однак, на відміну від сучасних трамваїв, які курсують Львовом, такий трамвай неможливо було загальмувати одним натиском на кнопку. (Кнопку або важіль аварійного гальма в сучасних вагонах може задіяти навіть пасажир. Більше того, сучасний трамвай зупиниться, якщо водій втратить пильність і відпустить спеціальну педаль безпеки або ручку контролера). Для того, щоб загальмувати трамвайний поїзд «Gotha Т2-62» і «Gotha В2-62», водію потрібно було здійснити цілий алгоритм дій.
Найперше водій мав задіяти електродинамічне гальмо. Воно вмикалося при повороті керма (штурвалу) головного контролера в напрямку гальмівних позицій. При вмиканні електродинамічного гальмування тягові електродвигуни моторного вагона переходили в генераторний режим і продукували електричну енергію, яка живила гальмівні реостати моторного вагона, а також гальмівний соленоїд (електромагніт) причіпного вагона, що приводив у дію колодкові гальма колісних пар.
Вигляд салону вагона «Gotha T2-62». На задній стінці видно корбу приводу аварійного механічного гальма вагона. Сучасне фото.
Другим етапом гальмування було використання колодкового механічного гальма, яке приводилося важелем-рукояттю через храповий механізм. Колодкові механічні гальма водій вмикав, коли швидкість вагона становила менше як 5 кілометрів на годину, кілька разів потягнувши важіль на себе. Рукоять колодкового гальма була розміщена праворуч від сидіння водія.
Крім того, при аварійному гальмуванні можна було використати також магніторейкові гальма: «башмаки», підвішені до візків моторного і причіпного вагонів, притягувалися до рейок. Сила тертя, що виникала, гальмувала вагон. Колодкове гальмо вмикалося натисканням на педаль.
Нарешті, на задніх майданчиках моторного і причіпного вагонів була корба аварійного механічного гальма, яке могли задіяти кондуктори або пасажири.
Звичайно, можна припустити, що в нештатній ситуації 24-річна водійка Макара Н. І. розгубилася і замість штатного гальмування спробувала зупинити трамвайний поїзд реверсуванням (вмиканням на задній хід), як, власне, йдеться у доповідній записці. Проте тут є ще один момент: головний контролер трамвая «Gotha Т2-62» та реверсор (пристрій зміни полярності живлення тягових двигунів, який перемикає хід вперед і назад) мають блокування. Тож перемкнути напрямок руху вагона можна лише тоді, коли штурвал контролера перебуває в нейтральному положенні (тобто при зупиненому вагоні).
Трамвайний поїзд № 472/572 через шість років після трагічної аварії. Світлина Ханса Орлеманса, зроблена 19 вересня 1972 року.
Отож, наша версія така, що водійка трамвайного поїзда № 472/572 Макара Н. І. спочатку задіяла штатне електродинамічне гальмування, проте побачила його неефективність, тож встановила штурвал контролера в нульове положення і спробувала зупинити трамвай противмиканням (реверсом) – такий прийом і зараз іноді використовують під час аварійного гальмування. Але ця спроба була невдалою. Дивує також, що у висновках комісії немає інформації про стан ручного механічного гальма, колодкових гальм заднього вагона, а також магніторейкового гальма…
Немає у доповідній записці і відомостей про те, що трамвайний поїзд із вагонів «Gotha T2-62» та «Gotha В2-62» № 472/572 був виготовлений у 1964 році і початково його експлуатували у трамвайному депо № 1 ім. В. Леніна в Одесі, причому на широкій колії – 1520 мм. У 1970 році такі трамвайні поїзди вивели з експлуатації в Одесі. Під час капітальних ремонтів ці вагони пройшли переобладнання візків на вузьку колію 1000 мм і їх передали до Львова. Трамвайний поїзд № 472/572 прийняли в експлуатацію в трамвайному депо № 2 28 вересня 1971 року, тобто лише за 3,5 місяця до дня аварії. Тож виникає логічне запитання: чи не могло бути причиною аварії неякісне переобладнання візків вагонів із широкої колії на вузьку із переобладнанням деяких гальмівних механізмів?
Свого часу автори спілкувалися зі старожилами львівського трамвайного депо, які ще пам’ятали трагедію 1972 року. Ці люди згадували: після аварії трамвайні вагони поїзда № 472/572 поставили на колію, відбуксирували із місця аварії у трамвайне депо № 2, де їх оглянула комісія. Є історія про чи то майстра, чи то інженера трамвайного депо, який вночі на 11 січня 1972 року поліз під закривавлені трамвайні вагони і виправляв якісь несправності в гальмівній системі вагона. Старші працівники депо називали навіть ім’я цієї людини, але з етичних міркувань ми не будемо його згадувати.
Що ж до долі самого трамвайного поїзда № 472/572, то його після трагічної аварії відновили, адже, попри велику кількість постраждалих і загиблих, трамвайні вагони мало пошкодилися. Трамвайні вагони № 472 і 572 експлуатували до 1983 року, їх списали 8 грудня 1983 року та утилізували. Загальний пробіг поїзда перевищив 1 мільйон кілометрів. Восени 1978 року цей трамвайний поїзд потрапив в об’єктив відомого транспортного фотографа Ханса Орлеманса.
З’ясувати істинні причини трамвайної аварії 10 січня 1972 року зараз видається неможливим. Єдине, що можна сказати з упевненістю: водійка Макара Н. І. не була єдиним винуватцем трамвайної аварії…
Наприкінці маємо зазначити: трамвайна аварія 10 січня 1972 року була не єдиною подібною аварією із людськими жертвами, яка трапилася у Львові в радянський період і була засекречена. 75 років тому – 1947-го – трамвайна аварія сталася на розі вулиць Коперника і Словацького. Тоді вагон «Sanok», в якого відмовили гальма, зійшов із рейок в кривій та в'їхав у наріжний будинок, завалившись на бік. Із доступної в інтернет-мережі інформації про цю аварію – лише спогади львів’янина Олександра Хохуліна (відомий як «Манкурт»): батько Олександра постраждав у цій аварії. Сталінські «органи» так засекретили цей інцидент, що не відома навіть точна дата аварії.
На жаль, ні на розі вул. Городоцької і Шевченка, ні на розі Коперника і Словацького ані влада, ані громадськість Львова не спромоглася встановити навіть меморіальні таблиці на згадку про криваві трамвайні аварії. Автори сподіваються, що ця ситуація таки буде виправлена.
