Скільки коштує "безкоштовний" транспорт в Україні: досвід Харкова та Кривого Рогу з мільярдними дотаціями і кредитами

Олег Васильєв  |  Четверг , 19 ноября 2026, 11:33
Дискусія щодо безоплатного громадського транспорту в Україні знову вийшла на загальнодержавний рівень після нещодавньої заяви президента Володимира Зеленського про можливість запровадження безкоштовного проїзду в Києві. Однак перш ніж масштабувати цю ідею на столицю, варто оцінити реальну ціну такої моделі на прикладі двох українських міст, де вона вже працює — Харкова та Кривого Рогу. 
Скільки коштує "безкоштовний" транспорт в Україні: досвід Харкова та Кривого Рогу з мільярдними дотаціями і кредитами

Практика обох громад показує, що «безоплатний» транспорт для пасажирів означає колосальне фінансове навантаження на міські бюджети. Через зростання вартості електроенергії, пального та індексацію зарплат утримання комунальних перевізників перетворилося на одну з найбільших статей видатків, яка дедалі частіше покривається зовнішніми позиками.

Харків (безоплатний проїзд із травня 2022 року): у 2026 році забезпечення безкоштовного руху метро, трамваїв, тролейбусів та автобусів обходиться місту у 3,6–4 млрд грн на рік — це близько шостої частини всього міського бюджету (порівняно з 1,2 млрд грн у 2024 році). Окрім цільових кредитів ЄБРР та ЄІБ на капітальне оновлення парку та будівництво метро, у 2026 році місто змушене залучати кредит ЄБРР на 25 млн євро вже безпосередньо на підтримку ліквідності й покриття поточних операційних витрат комунальних транспортних підприємств.

Кривий Ріг (безоплатний проїзд із 2021 року): річні витрати на комунальний транспорт перевищують 1,2–1,3 млрд грн (понад 12% бюджету громади, який становить 9,75 млрд грн). Через нестачу власних доходів міськрада у 2026 році затвердила залучення кредиту ЄБРР на суму до 13 млн євро (близько 663 млн грн) саме на екстрену підтримку ліквідності та операційної діяльності швидкісного трамвая й тролейбусного підприємства.

Таким чином, у жодному з цих міст держава не компенсує витрати на нульовий тариф. Міська влада змушена фактично залазити в борги, щоб закрити поточні операційні збитки перевізників, жертвуючи іншими інфраструктурними та соціальними проєктами. Для Києва з його масштабами метрополітену, наземної мережі та пасажиропотоку аналогічне рішення коштуватиме десятки мільярдів гривень щороку. Без гарантованого прямого фінансування з державного бюджету скасування плати за проїзд у столиці загрожує ще глибшим дефіцитом і деградацією якості перевезень через брак коштів на ремонти та оновлення рухомого складу.

Історичні паралелі

У 1994 році в Одесі міська влада (за першої каденції Едуарда Гурвіца) запровадила безоплатний проїзд у міському електротранспорті — трамваях і тролейбусах. Офіційна логіка була схожою на сучасні аргументи прихильників нульового тарифу: підтримати населення в умовах економічної кризи та гіперінфляції, а також зекономити на друку квитків і роботі кондукторів. Наслідки цього кроку призвели до деградації комунального транспорту. Депо втратили обігові кошти, стався колапс ремонтної бази, стрімко скоротився парк рухомого складу. Вивільнені маршрути віддали приватним перевізникам з мікроавтобусами.

Як це працює в Європі?

Модель безкоштовного міського транспорту давно застосовується в інших країнах Європи. Головна відмінність від української практики полягає у філософії такого підходу. Наприклад, у Таллінні (Естонія) нульовий тариф запровадили для заохочення мешканців реєструвати місце проживання у столиці. У подальшому це принесло міському бюджету додаткові податкові надходження.

Франція є лідером у Європі за кількістю громад із безкоштовним транспортом (понад 45 муніципалітетів). У країні діє спеціальний цільовий податок для роботодавців — транспортний збір (Versement mobilité). Усі компанії, де працює від 11 найманих працівників, сплачують відсоток від фонду оплати праці безпосередньо до бюджету транспортного оператора того чи іншого міста.

Безоплатний проїзд у Люксембурзі — це, радше, показник профіциту бюджету. У цій маленькій країні найвищий ВВП на душу населення серед країн ЄС. Завдяки статусу потужного фінансового та банківського центру Європи там знайшлися «зайві» кошти на безкоштовний транспорт. До того ж ще до реформи 2020 року держава і так покривала понад 90% витрат на утримання залізниці, трамваїв і автобусів.

Світовий досвід підтверджує, що безоплатний проїзд виправданий за наявності кількох важливих чинників: профіцитного бюджету міста (держави), цільового податкового джерела або запровадження нульового тарифу на короткі періоди — наприклад, для розвантаження вулиць від автомобілів під час пікового забруднення повітря чи масових заходів.

Для великих мегаполісів стратегічно ефективнішим є інший підхід — збереження платного проїзду з паралельною адресною монетизацією пільг (як це закладено в ухваленій парламентом реформі пільгових перевезень) та спрямуванням ресурсів на швидкість, регулярність і комфорт маршрутів. Саме якість сервісу, а не нульовий тариф, здатна пересадити людей із приватних авто в громадський транспорт.

comments powered by HyperComments