Цусіма: морська битва, яка почала руйнувати російську імперію
Розбираємося з Цусімою багатошарово. Про те, що така морська битва взагалі була, багато хто, наприклад сучасне молоде покоління, взагалі не знає. Це перший рівень.
Другий рівень - це ті, хто знають про сам факт російсько-японської війни 1904-1905 рр. та вирішальну роль у ній Цусімського бою, де був знищений російський флот.
І є третій рівень - це ті, хто більш-менш цікавиться темою, знає про основні події, навіть про чисельний та якісний склад російського та японського флотів, чи навіть якось досліджує причини поразки росіян та подальші наслідки як для військового кораблебудування, так і для подальшої історії як тих двох держав, що брали участь у тій війні, так і всього світу.
Тому почнемо з найпростішого - чому взагалі почалася війна між російською та Японською імперіями?
Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття європейські держави, російська імперія та Японія почали шматувати Китай, намагаючись створити на його території свої "сфери впливу", що базувалися на окуповані порти. У самому Китаї все це чудово розуміли та всю другу половину ХІХ століття намагалися проводити реформи та модернізувати армію. Але у війні Китая з Японією 1894-1895 рр. флот Китаю був знищений, армія розбита, держава ж була охоплена корупцією та залежністю від опіума настільки, що почала розпадатися. Внаслідок цього Великобританія створила собі невелику колонію Гонконг, Німеччина закріпилася у Циндао, Франція відхопила колонію Гуанчжоувань (вона ж Чаньцзен), росія - Порт-Артур та Квантунський півострів. Лише Японія, хоча і перемогла Китай, але під тиском об'єднаного флоту росії, Франції та Німеччини, не отримала у Китаї нічого, хоча почала просувати колоніальну експансію у Корею. В самому Китаї після цього спалахнуло антиєвропейське повстання іхетуанів (Боксерське повстання), яке у 1900 році дуже жорстоко придушили армії європейських держав та Японії. Але внаслідок цього росія окупувала весь Північний Китай - Манчжурію та почала свою колоніальну експансію у Кореї.
Відповідно, з нормами того часу, війна між росією та Японією стала невідворотною - питанням було лише те, хто краще підготується та першим почне. Головною ареною повинно було стати море - адже Японія - островна держава. Японія у своїй зовнішній політиці жадала подальшого просування у Корею та Китай та відчувала, що її інтереси ущемляє російська імперія. Самій же росії через внутрішньополітичні проблеми була потрібна "маленька переможна війна", планувалося подальше освоєння Манчжурії та просування у Корею. Японія ж сприймалася у росії як мало чи не "дикунська" країна, яку за потребою можна і "шапками закидати". Тим паче, що росія тоді була справжнім мілітаристським монстром з чи не найбільшою у світі сухопутною армією, з флотом, який займав 3-4 місце у світі на той час після британського і французького за сукупною кількістю броненосців і крейсерів, була в наявності власна військова промисловісь повного циклу - наприклад, росія того часу могла, хоча і з певними проблемами, але здійснювати повністю будівництво броненосців та крейсерів, що за технологічним рівнем відповідало сучасним авіаносцям та атомним субмаринам. Натомість, Японія мала дуже обмежені ресурси, а її промисловість перебувала лише на початкових стадіях розвитку.
Тодішній світовий економічний та морський гегемон - Британська імперія - чудово розумів небезпеку подальшого розвитку росії як імперіалістичного хижака. І саме тому у 1902 році був чи не вперше за кілька десятків років заключений повноцінний військовий союз Британії з іншою державою - Японією. Тоді та ще раніше Японії були надані досить великі британські кредити на створення сучасних збройних сил - і до 1904 року Японія встигла збудувати на підприємствах Великобританії та, частково, Німеччини і Франції, сучасний збалансований флот з основою у вигляді 6 броненосців та 6 броненосних крейсерів та значної кількості крейсерів меншого розміру, міноносців та інших кораблів. Німецька армія за британські гроші розвивалася за німецьким зразком.
На початку 1904 року російська імперія у морському відношенні значно переважала Японію, але більша частина російського флоту була зосереджена у Балтійському і Чорному морях - у Європі. Флот з Балтики міг йти на Тихий океан кілька місяців, і саме він був організаційною базою для постійного пововнення російського флоту у Тихому океані. Чорноморський флот був повністю "закритий" без можливості виходу з Чорного моря. Тоді у Тихому океані росія мала загалом 7 сучасних броненосців, 4 броненосні крейсери та інші кораблі, які були розділені - головні сили були у Порт-Артурі а крейсерська ескадра у Владивостоці без можливості оперативної передислокації кораблів. Сухопутна армія росії на Далекому Сході налічувала лише до 100 тисяч чоловік з дуже обмеженими логістичними можливостями - адже Транссибірська залізниця ще не була повністю готова і мала своєрідний "розрив" на озері Байкал, де поїзди перевозили паромами.
Таким чином, саме у цей час у Японії було "вікно можливостей", коли за рахунок логістики та географічного положення її флот, який завершив кораблебудівну програму та підготовку, мав ситуативну перевагу над російським. Дипломатичні переговори між росією та Японією про вплив у Кореї та про припинення російської окупації Манчжурії на основі японського ультиматуму зайшли у тупик. І тоді Японія 8 лютого 1904 року першою почала бойові дії - після офіційного розриву дипломатичних відносин між державами 6 лютого, що тоді було останнім кроком перед офіційним оголошенням війни і, відповідно, оголошенням війни того ж дня. У традиційній російській історії початок війни подається як "віроломний" та "раптовий", хоча раптовим це стало лише для російських військових на місцях, командування яких було в курсі основних деталей перемовин, ультиматуму Японії та розриву дипломатичних відносин. Далі вже були суто технічні моменти зв'язку і логістики.
Ця "раптовість" дуже дорого коштувала російському флоту, який не очікував нападу відразу після оголошення війни. І тому японці, які мали перевагу над основною частиною російського флоту у Порт-Артурі за рахунок його розділення на дві частини, змогли досягти тактичного успіху, який став стратегічним. Нічна атака міноносців стала успішною - японці пошкодили торпедами два найновіші російські броненосці "Цесаревич" та "Ретвізан", а також крейсер "Паллада". З обмеженими можливостями бази Порт-Артуру з ремонту кораблів, відновлення їх боєздатності розтянулося на півроку. За рахунок цього японський флот отримав вже досить значну перевагу, маючи можливість сконцентрувати проти 5 російських броненосців та 1 броненосного крейсеру, що залишалися у Порт-Артурі 6 броненосців та 2 броненосних крейсери, а у певних випадках - всі 6 броненосних крейсерів. Російське ж командування у особі намісника Алєксєєва та адмірала Старка з самого початку обрало пасивну тактику, намагаючись зберегти кораблі. В результаті японці змогли заблокувати Порт-Артур, замінувати підступи до нього - і тому спроба більш компетентного адмірала Макарова активізувати дії флоту завершилася, цілком очікувано, загибеллю на міні броненосця "Пєтропавловськ" разом з Макаровим та пошкодженням ще одного броненосця. Однак і росіяни застосували міни на фарватері, де постійно курсував блокуючий японський флот - і тому 15 травня стало "чорним днем" для японців, коли вони втратили на мінах два броненосці "Фудзі" та "Ясіма".
Та загалом японці змогли скористатися своєю ініціативою і тимчасовою перевагою над російською 1-ю Тихоокеанською ескадрою, безперешкодно висадити війська у Кореї та Манчжурії - і почати сухопутний наступ. Флот росії у серпні 1904 року зробив спробу прорвати блокаду і піти до Владивостоку - але зазнав тактичної поразки, після якої розпорошився. Частина кораблів самостійно перейшла до іноземних портів, де була інтернована, а 5 броненосців залишилися у обложеному Порт-Артурі. Там майже всі кораблі у листопаді 1904 р. розстріляла японська сухопутна артилерія - таким чином російський флот на Тихому океані був розгромлений.
Але на тлі поразок на росії все ж прийняли рішення відправити на Тихий океан з Балтійського моря другу ескадру, спочатку для посилення 1-ї, а після її загибелі - для повторної спроби завоювання панування на морі і перемоги у війні. Відповідно, авральними темпами добудували 4 з 5 броненосців типу "Бородино", додали до них ще один новий броненосец "Ослябя", який свого часу не встиг перейти на Тихий океан та зібрали всі старі кораблі, які тільки можна було. Ця ескадра вийшла в море у жовтні 1904 р, була посилена і в результаті коли дійшла до Тихого океану, формально дорівнювала головним силам японського флоту.
Перед остаточним боєм і росіяни, і японці мали по 12 броненосних кораблів у складі головних сил та кількості гармат головного калібру. При цьому росіяни мали певну перевагу у калібрі гармат - адже у росіян був лише один броненосний крейсер з калібром 203 мм, а у японців таких кораблів було 8 з 12.Та росіяни мали при цьому 3 маленькі броненосці берегової оборони, два броненосці та крейсер з застарілою артилерією головного калібру, менше досвіду та поступалися у артилерії середнього калібру у головних силах. Японці ж мали більш гнучку структуру командування, однотипну артилерію та кораблі загалом, значну перевагу у крейсерах та повну перевагу у кількості міноносців.
Флотом росії командував адмірал Зіновій Рожественський, флотом Японії - адмірал Хейхатіро Того.
На початку бою вдень 27 травня японці здійснили дуже ризикований маневр розвороту, при якому росіяни, теоретично, могли розстріляти по черзі всі японські кораблі у точці повороту. Але росіяни не змогли реалізувати для себе цю можливість, оскільки саме в цей момент їх кораблі теж маневрували, намагаючись вишикуватися з двох походних колон у одну бойову лінію, а згодом отримали команду стріляти лише по японському флагману. Все було в умовах, коли російська ескадра йшла єдиною колоною зі швидкістю 9 вузлів, а японці - двома колонами, які діяли окремо, але скоординовано, зі швидкостями, відповідно, до 15 та до 20 вузлів - тобто, мали тактичну перевагу з можливістю обирати дистанцію бою та його характер.
Тому японці змогли у першу годину бою сконцентрувати вогонь на російських флагманах - слабко захищеному броненосцю "Ослябя" і потопити його, та головному кораблю "Князь Суворов", який швидко втратив боєздатність. Відповідно, командувач російською ескадрою був згодом змушений перейти на невеликий міноносець, і ескадра фактично залишилася без централізованого командування лише з головними наказом - йти загальним курсом на Владивосток. І так майже весь день російську ескадру по черзі вели наступні за флагманом броненосці "Імператор Олександр ІІІ" і "Бородіно", якими керували в бойових умовах навіть не їх командири, а молодші офіцери чи матроси. Через невелику швидкість російські кораблі не могли активно маневрувати та не могли діставати вогнем до флагману японців броненосцю "Мікаса".
В результаті до вечора японці концентрованим вогнем змогли потопити чотири російські броненосці, інші повністю або частково втратили боєздатність. У японців був важко пошкоджений їх флагман "Мікаса", але без втрати боєздатності. Інші кораблі постраждали менше.
Вночі за справу взялися японські міноносці, які змогли уразити три російські броненосні кораблі - "Наварин", "Сисой Великий" та "Адмірал Нахімов", з яких "Наварін" затонув, інші два змогли дотягнути до найближчих японських берегів, де і затонули. Крейсерська ескадра у складі крейсерів "Олег", "Аврора" і "Жемчуг" втекли і потім інтернувалися у порту Маніла на Філіппінах. Легкий крейсер "Алмаз" самостійно зміг дійти до Владивостоку - і став єдиним великим кораблем, який дійшов туди.
Вранці 28 травня ті кораблі, що залишалися у складі російської ескадри - броненосці "Орел", що був важко пошкоджений, "Імператор Микола І", "Адмірал Сенявін" та "Адмірал Апраксін", були оточені головними силами японського флоту та капітулювали. Броненосець "Адмірал Ушаков", пошкоджений у денному бою, відстав від своїх головних сил, прийняв бій з двомя японськими броненосними крейсерами без єдиного шансу - і затонув. Крейсер "Ізумруд" зміг вирватися з кільця японських кораблів завдяки високій швидкості, але його некомпетентний командир посадив свій корабель на скелі за 300 км від Владивостока.
Таким чином, весь російський флот на Тихому океані припинив своє існування. Цусімський бій та втрата 1-ї Тихоокеанської ескадри завдали непоправної шкоди російському флоту як за кількістю кораблів, що були знищені або здалися, так і за людськими втратами. Після цього росія вже не мала жодного шансу на успіх у війні з Японією. Але і сама Японія економічно була виснажена, а її сухопутна армія, хоча і відтіснила російську та ціною дуже великих втрат взяла фортецю Порт-Артур - не змогли остаточно розгромити російську армію. В таких умовах, коли росія не могла завдати Японії шкоди на морі, а Японія не могла перемогти російську армію на суші, сторони уклали мир, за яким Корея перейшла у сферу впливу Японії та була анексована нею у 1910 році, Японії було передано від росії половину острову Сахалін та Порт-Артур, росія відмовилася від окупації Манчжурії, але зберегла монопольне право користування там залізницями та право зберігати обмежений військовий контингент для захисту залізниць. Також росія відмовилася платити контрибуцію Японії.
Японія ж увійшла до неформального клубу великих держав.
Загалом же саме Цусімська битва поставила остаточну крапку у війні з Японією. Але перебіг війни співпав з першою революцією у російській імперії - тобто, та війна, яка планувалася для того, щоб зняти напругу у суспільстві та спрямувати її на зовнішнього ворога стала, навпаки, каталізатором соціального вибуху. Через поразку у війні росія змогли зберегти флот як цілісну систему лише у Чорному морі, а у Балтійському - його фактично довелося відбудовувати з нуля. Також росія фактично припинила бути суб'єктом тодішньої геополітики, відмовилася від колоніальної експансії у східному напрямку і була змушена увійти до антинімецького союзу Великобританії та Франції (Антанта) на правах молодшого партнера. Політичний режим російської імперії отримав удар такої сили у вигляді повного знищення флоту та загальної поразки від Японії - що не зміг оговтатися взагалі. І це стало причиною того, що російська імперія вже у Першій світовій війні виявилася колосом на глиняних ногах і першою зі "старих" імперій розвалилася.
У військовому плані російсько-японська війна та Цусімська битва остаточно спонукали всі морські держави перейти до будівництва лінійних кораблів нового класу - від класичних броненосців тоннажністю 10-15 тис. тон з 4 гарматами головного калібру 305 мм і 10-16 гарматами другого середнього калібру 152-203 мм до лінкорів, названих на честь першого корабля такого типу - британського "Дредноута". Такі лінкори при тоннажності, як у останніхх броненосців чи трохи більше, просто за рахунок оптимальної компоновки мали не 4, а 8-14 гармат головного калібру у 305 чи більше мм. і повністю переважали броненосці минулого типу. Хоча слід зауважити, що і британський "Дредноут", і розпочатий будівництвом навіть трохи раніше американський лінкор "Мічіган", були спроектовані навіть у перші місяці російсько-японської війни чи навіть на основі проектів перших років ХХ століття. Тобто, перехід лінкорів з типу броненосців до типу дредноутів відбувся як логічна еволюція розвитку морських озброєнь, але події морських боїв російсько-японської війни просто пришвидшили цей процес.
