"Ідеальний шторм": як російське кораблебудування йде на дно
Тінь радянського минулого: мілітаризація та втрата української бази
Коріння нинішніх проблем сягає часів СРСР. Радянська кораблебудівна галузь мала специфічну викривлену структуру: внутрішні потужності майже повністю фокусувалися на військовому замовленні. Цивільний флот — танкери, суховантажі, пасажирські судна — СРСР масово закуповував у країнах соцтабору (Польща, НДР) або на Заході (Фінляндія).
Ба більше, значна частина найважливіших компетенцій та потужностей радянського суднобудування була зосереджена в Україні (Миколаївський вузол). Саме у Миколаєві будувалися великі надводні кораблі - авіаносні та ракетні крейсери.
Втрата доступу до українських верфей та науково-дослідних інститутів після 1991 року, а остаточно — після початку агресії у 2014 році, залишила росію без можливості будувати та обслуговувати великі надводні кораблі (зокрема авіаносці та газотурбінні двигуни до менших кораблів).
Санкційний зашморг та технологічна деградація
Сьогодні російське кораблебудування стикається з «критичною залежністю» від імпорту. Навіть офіційні особи (зокрема адмірал фсб Роман Толок) визнають: спроби «паралельного імпорту» або заміни західних компонентів китайськими аналогами призводять до:
- Стрімкого здорожчання проєктів.
- Зниження якості та надійності.
- Зриву термінів здачі суден на роки.
Найболючішим є дефіцит високоточного обладнання, електроніки та ліцензійного ПЗ. Без світового обміну знаннями російський інжиніринг опинився в ізоляції, що робить амбітні плани «імпортозаміщення» швидше елементом політичної магії, ніж реальної економіки.
«Пам'ятники немочі»: символи нескінченного ремонту
Найбільш красномовним доказом глибокої кризи російського кораблебудування є доля його найбільших кораблів, які роками (а іноді й десятиліттями) перебувають в «заручниках» на судноремонтних заводах. Замість того, щоб бути інструментами проєкції сили, вони перетворилися на «чорні діри» для розпилу бюджету та символи технологічного безсилля.
«Адмірал Кузнєцов»: авіаносець, що не літає і навіть не плаває
Єдиний російський авіаносець (важкий авіанесучий крейсер), побудований ще на українських верфях у Миколаєві, перебуває в ремонті з 2017 року. Процес відновлення супроводжується низкою катастроф:
- Аварія дока ПД-50: У 2018 році через перебої з електрикою затонув величезний плавучий док, а на палубу корабля впав кран. В рф не знайшлося іншого доку аналогічного класу, що зупинило роботи на роки.
- Пожежі та корупція: Корабель неодноразово горів під час робіт, а терміни його повернення у стрій переносилися вже щонайменше п'ять разів — наразі це «не раніше 2025 року».
- Застарілість: у 2025 році російське командування таки визнало безперспективність ремонту зношеного корабля та вирішило невдовзі його списати. До того більшу частину його екіпажу, єдиний на росії підготовлений персонал для такого корабля і палубної авіації, відправили на фронті на м'ясні штурми.
«Адмірал Нахімов»: чверть століття в очікуванні
Атомний ракетний крейсер проєкту «Орлан» став рекордсменом довгобуду. Він став на модернізацію ще у 1999 році, проте реальні роботи почалися лише у 2013-му. За цей час:
- Вартість модернізації зросла до астрономічних цифр (понад 200 млрд рублів).
- Технології, які закладалися на початку ремонту, встигли застаріти.
- Дата виходу на випробування постійно зміщується через неможливість вчасно налагодити постачання складних систем озброєння та силових установок.
Системний параліч середнього та малого класу
Проблема стосується не лише гігантів. Великі десантні кораблі (ВДК) та фрегати нових серій також стають жертвами «імпортозаміщення». Наприклад, вже понад 10 років росія модернізує великий протичовновий корабель «Адмірал Чабаненко» у, начебто, сучасний фрегат - і кінця цьому процесу не видно.. Відсутність власних газотурбінних двигунів (які раніше постачало українське підприємство «Зоря-Машпроект») змусила росію на роки зупинити будівництво фрегатів проєктів 11356 і 22350 та терміново шукати заміну в Китаї або намагатися створити власні аналоги, які суттєво поступаються в надійності.
Ці кейси демонструють, що росія втратила здатність до повноциклічного будівництва та складного сервісу великих кораблів. Суднобудівна галузь рф здатна випускати переважно катери та малі корвети, тоді як великий флот залишається «паперовим» або доживає свій вік у нескінченних та неефективних ремонтах.
Війна проти розвитку: Бюджетний канібалізм
Війна проти України остаточно закріпила пріоритет «гармат замість масла». І тут в ролі того самого «масла», як ми бачимо далі, виступають навіть не просто цивільні судна, в бойові кораблі. Хоча кремль декларує необхідність оновлення військового і цивільного флоту, бюджетні цифри свідчать про зворотне. Тобто, на поточні витрати задля фронту і м'ясних штурмів росія витрачає ті кошти, що планувалися для інвестицій у розвиток військового флоту. По
Порівняння витрат (прогноз на 2026 рік):
- Держпідтримка всього суднобудування: ~32,3 млрд рублів.
- Виплати за військові травми та загиблих (лише одна стаття!): ~63,7 млрд рублів.
Війна «з'їдає» ресурси, які мали б іти на модернізацію верфей. Як наслідок, фінансування федерального проєкту «Виробництво суден» було урізане майже вдвічі від початкових планів.
Криза цивільного флоту: Старіння та неспроможність
Ситуація в цивільному секторі російського судноплавства близька до колапсу:
- Вік флоту: Середній вік російських суден перевищує 30-34 роки. До 2036 року близько 70% цивільного флоту підлягає списанню.
- Ремонтна залежність: 70% російських суден ремонтуються за кордоном (Китай, Туреччина), оскільки в рф фізично бракує доків та сучасного сервісу.
- Логістична прірва: Для заміни застарілого флоту потрібно побудувати понад 1500 суден, тоді як поточні програми передбачають лише близько 120 одиниць до 2030 року.
Будівництво в росії сьогодні у 2,5 раза дорожче та в рази повільніше, ніж у Китаї. Окупність російського судна становить 30 років проти 7-8 років для китайського аналога.
Фактично, росія вже вступає у стадію свого існування, коли вантажі, в тому числі військові, морем або річками стає нічим возити. Наступним етапом, мабуть, стане відродження, бурлаків на Волзі.
Кадровий голод та управлінський хаос
Як приклад безладу у кораблебудуванні можна побачити ось у чому. Передача «Об’єднаної суднобудівної корпорації» (ОСК) під управління банку ВТБ стала визнанням управлінського банкрутства галузі. Банкіри виявили, що 80% портфеля замовлень — це збиткові військові контракти.
Окрім грошей, бракує людей. Галузі потрібні десятки тисяч інженерів та кваліфікованих робітників, але на тлі мобілізації та відтоку мізків дефіцит лише загострюється. Спроби «закріпачення» працівників через штучне підвищення зарплат лише розкручують інфляційну спіраль.
Кораблебудування на росії перебуває у стані «ідеального шторму». Війна вкрала у галузі щонайменше 10 років розвитку. Навіть за умови негайного припинення бойових дій, відновлення технологічного потенціалу без зняття санкцій та повернення в глобальний ринок є неможливим.
Тим часом кремль продовжує «пожирати майбутнє», витрачаючи ресурси на амбіції «бункерного дідуся», поки торговельний та річковий флот країни повільно йде на дно під вагою власної старості та технологічної відсталості. І те ж саме робить і військовий флот росії, який ще й добивають у Чорному морі українські дрони
