27 травня: день, коли «гордість рейху» перетворилася на найбільший у світі підводний металобрухт
Перший (і зовсім не дивно, останній) рейд «Бісмарка»
Історія цього короткого, але яскравого походу одного з двох найбільших німецьких лінкорів почалася 18 травня 1941 року, коли «Бісмарк» у супроводі важкого крейсера «Принц Ойген» пафосно вирушив у свій перший бойовий похід під кодовою назвою «Рейнські навчання» (Rheinübung). План був геніальним у своїй простоті: прорватися в Атлантику і топити беззахисні британські торговельні судна. Що могло піти не так? Особливо коли зовсім нещодавно таку саму оборудку провернули лінкори «Шарнхорст» і «Гнейзенау», які потім сховалися у окупованому французькому Бресті.
Ну, по-перше, британці чомусь не захотіли просто дивитися, як їхні конвої йдуть на дно, і влаштували німцям теплу зустріч у Данській протоці 24 травня. Там «Бісмарк» дійсно показав клас, ефектно підірвавши гордість британського флоту - лінійний крейсер «Худ». Здавалося б, тріумф! Але була одна маленька проблема: під час цього ж бою британський лінкор «Принс оф Уелсс» встиг «зробити дірку» у паливних цистернах «Бісмарка».
Відтоді розкішний німецький рейдер залишав за собою мальовничий, але дуже демаскуючий нафтовий слід, повільно втрачав швидкість і був змушений сумно плентатися в бік окупованої Франції на ремонт.
Британці, розлючені втратою «Худа», оголосили на «Бісмарк» сезон полювання, стягнувши до нього чи не всі кораблі, які взагалі могли триматися на воді. За ним гналися лінкор «Принс оф Уелсс» з крейсерами «Норфолк» і «Саффолк», з Гібралтару вирушило з'єднання «H» у складі лінійного крейсера «Рінаун», авіаносця «Арк Ройял» і крейсера «Шеффілд», з британських вод вирушили лінкори «Кінг Георг V» і «Родні».
І тут настала зоряна година британської палубної авіації. 26 травня ескадрилья безнадійно застарілих біпланів-торпедоносців «Сордфіш» (які виглядали так, ніби їх зібрали з фанери та дроту ще до Першої світової) здійснила атаку. Одна з торпед дивом заклинила стерно «Бісмарка». Уявіть собі картину: гігантський, напханий зброєю суперлінкор раптом починає плавно і невідворотно нарізати кола посеред океану, не маючи змоги ані втекти, ані нормально маневрувати. Геніально.
Останній бій: 400 снарядів на один корабель
Наступного дня, вранці 27 травня, британські лінкори «Кінг Георг V» і «Родні» підійшли до паралізованого «Бісмарка», щоб провести з ним профілактичну бесіду своїм головним калібром 356 і 406 міліметрів.
Це був навіть не бій, це був розстріл. Британці підійшли на дистанцію, з якої промахнутися було фізично неможливо, і методично перетворювали німецький флагман на решето. Загалом у «Бісмарк» влучило близько 400 снарядів. Його надбудови були знесені, гармати замовкли, але, треба віддати належне німецькій броні (і відсутності у британців бронебійних снарядів на останньому етапі бою), він усе ще не тонув.
Зрозумівши, що снаряди і паливо на лінкорах Королівського флоту закінчуються, а корабель так і бовтається на поверхні, британський адмірал Тові наказав добити це непорозуміння торпедами. Крейсер «Дорсетшир» випустив кілька «рибок», після чого (можливо, і завдяки тому, що самі німці нарешті здогадалися відкрити кінгстони) «Бісмарк» перекинувся і пішов на дно, забравши з собою понад дві тисячі членів екіпажу.
Наслідки: Страх, параноя і нульові шанси на перемогу
Значення цього бою важко переоцінити, особливо в психологічному плані. Британське Адміралтейство настільки злякалося самої концепції таких кораблів, що решту війни провело в стані легкої параної, намагаючись будь-якою ціною нейтралізувати брата-близнюка «Бісмарка» - лінкор «Тірпіц».
Цей «Самотній король Півночі» майже всю війну проховався у норвезьких фіордах, боячись висунути носа, поки британці методично закидали його мінісубмаринами, палубною авіацією та надважкими бомбами «Толлбой», аж поки не перекинули його догори дригом у 1944 році.
Але найіронічніше в цій історії те, що навіть якби «Бісмарк» прорвався в Атлантику і потопив пару десятків транспортів, це б абсолютно нічого не змінило. Третій Рейх, теоретично, міг будувати скільки завгодно гігантських броньованих монстрів, але він ніколи не міг зрівнятися з індустріальною міццю США та Великої Британії. У війні на виснаження кілька красивих лінкорів не мають жодного шансу проти сотень есмінців і тисяч торговельних суден типу «Ліберті», які американці штампували швидше, ніж німці встигали їх топити. Тим більше, що після «Бісмарка» і «Тірпіца» гітлерівська Німеччина згорнула будівництво великих кораблів - спочатку вони сподівалися на швидке закінчення війни, потім стало не вистачати ресурсів, а загалом розлючений невдачами своїх адміралів вусатий диктатор поступово скасував розвиток флоту, дозволивши будувати лише підводні човни і малі кораблі.
Тож «Бісмарк» залишився в історії лише як дуже дорогий, дуже пафосний і абсолютно безглуздий символ німецької морської мегаломанії, який, все ж, навів чимало страху на британських адміралів і навіть самого Черчілля.
